Наша школа

Історія школи в Довгошиях починається в 1938 році, 

коли було розпочато навчання в новозбудованій школі. В той рік в школі навчалось 126 учнів та працювало 11 учителів.

7 квітня 1990 року старенька добра школа отримала подарунок — нове триповерхове приміщення в центрі села. Саме від цієї дати ми почали писати нову сторінку історії школи.

 

Директор — Ткачук Володимир Володимирович, нагороджений грамотами райво та облуо, орденом Української православної церкви “Іллі Муромця”

В закладі навчається 166 учнів, з них 25 учнів — із сусідніх населених пунктів.

Формує інтелектуальний потенціал школярів—20 вчителів. З них 2 вчителі мають звання “Старший вчитель”, 8 мають кваліфікаційну категорію “Спеціаліст вищої категорії”, 3—”Спеціаліст І категорії”, 4—”Спеціаліст ІІ категорії”, 4 вчителі мають категорію “Спеціаліст”

Профілі навчання:

· Інформаційно-технологічний

Пріоритетні напрямки роботи:

· Застосування інноваційних технологій;

· Профілізація старшої школи;

· Розвиток творчості вчителя та учнів;

· Робота з батьками.

•Робота над проектами. 

Участь школи в проекті “Сила громади” з відновлення спортивної зали школи.

Участь школи  в проекті “Місцевий розвиток орієнтований на громаду” (заміна старих вікон на енергозберігаючі)

 

 

 

 

 

 

 

Науково-методична проблема школи:

“Модернізація сучасного уроку шляхом використання інноваційних технологій та формування ціннісних ставлень школярів через впровадження національних програм виховання учнівської молоді”

До послуг учнів:

· 17 навчальних кабінетів;

· комп'ютерний клас;

· бібліотека;

· актова зала;

· ігрова кімната;

· інтернет-зал;

 

· спортивна зала;

· майстерня;

· консультації психолога;

· їдальня;

· кімната школяра;

· музейна кімната;

· спортивний майданчик.

 

Реалізація основних завдань з розвитку творчої особистості учнів відбувається шляхом занять у гуртках:

· драматичний;

· спортивний туризм;

· ляльковий;

· “Юні таланти”

· краєзнавчий;

· книжкова лікарня;

· комп'ютерна грамотність;

· спортивні ігри


Традиції школи:

· шкільні родинні свята;

· вшанування ветеранів війни та ветеранів педагогічної праці;

· зустріч з випускниками;

· зустріч з випускниками основної школи мікрорайону;

· туристсько-краєзнавча робота;

· випускний бал;

· творчий звіт школи.

 


 

 

 

 

 

 

 

 

Наша участь у проектах https://ecoclubrivne.org/l_competition/ua 

Історія села Довгошиї

Довгошиї - село в Укаїні,Млинівському районі Рівненської області. Населення становить 1107 осіб.

    Село Довгошиї розміщене в південній частині Рівненської області в зоні лісостепу. Село знаходиться на північному сході Млинівського району за 60 кілометрів від м. Рівного, розташоване за 22 км від районного центру, за 27 км від залізничної станції Олика. Центр сільської ради. Біля села протікає річка Путилівка. Село межує з таким селами як Пітушків, Пісників, Річище. Через село проходить автошлях. Дворів - 420, населення – 1110 чоловік. Перші згадки про назву ( Долгиє Шии, Долгьиє Шии) фіксуються 1433 та 1452 роками.А М.Теодорович в "Історико-статистичному описі церков та приходів Волинської єпархії" за 1889 уже подає назву Долгошеи. Трактуючи походження назви, варто вдатися до словника української мови. У ньому зустрічається слово довгошиїй, тобто "з довгою шиєю". Автор книги "Стара Волинь та Волинське полісся" (Вінніпег, 1992р.) Олександр Цинковський першу згадку про Довгошиї відносить до 1452р. Цим роком датується грамота великого князя Льва Свидригайла, якою село дарується Юрчі Терешкевичу. Відповідно до Луцького поборового реєстру Довгошиї у 1577 році належали Олицькому замку. За народними переказами, 

перші жителі селилися у великому дубовому лісі (одна з вулиць і нині називається Дубина). Поселення назвали Городищем. Мали намір збудувати тут містечко. Та не судилося. Великої біди зазнало село від набігу татар. Воно, по суті, перетворилося на суцільну руїну. Після вигнання татарського іга люди поселилися вздовж невеликої річки Путилівки. Низовина, де знайшли місце зруйнованого Городища, простяглася між горами у вигляді довгого перешийка. Звідси, як стверджують старожили, і пішла назва села Довгошиї. Нині в селі Довгошиї є 14 вулиць: Заводська, Галузниця, Ровенка, Могильна, Калмівка, Козігори, Радянська, Набережна, Озерна, Польова, Дейнекова, Підбогушівка, Застав'є. Кожна із них має свою неповторну історію. Члени краєзнавчого гуртка опитали старожилів нашого села і зібрали цікавий матеріал про історію походження назв вулиць села. 

У далеку давнину селяни займалися землеробством та гончарним ремеслом. З білої глини виробляли горщики, черепицю та інші побутові речі. Характерно, що Довгошиї на своєму історичному шляху переживали різні перипетії – село програвали в карти, передавали у власність нащадкам. Особливо розбудувала поселення пані Богушова. Але ця розбудова стосувалася лише її "червоного дому". 

У ХІХ ст. у мальовничому місці був споруджений маєток пана Кожуховського. Натомість, окрім панського двору, зовнішній вигляд Довгошиїв був в цілому непривабливий. До «економії» поміщика Кожуховського належали кріпаки не тільки з Довгошиїв, але й з навколишніх сіл. Вони працювали на гуральні та гончарному заводі, який розміщався на околиці села. Незважаючи на те, що селяни в день і вночі гнули спини на пана, він примушував їх будувати мости і нові приміщення, платити податки грошима і продуктами за випас, дрова, обробіток своїх наділів. У 1850р., після смерті Кожуховського, земля перейшла у володіння його сестри, яка була теж жорстокою гнобителькою. У 1911р. пані Софії Богушевич-Кожуховій у селі належало 2544 десятини землі. Спалахнуло повстання. Проте незабаром воно було жорстоко придушено. Як стверджують "Волинські єпархіальні відомості" (1889р.), церква у Довгошиях збудована 1802р. 

На місці старої. Освячена в ім'я великомученика Георгія Победоносця. Двічі ремонтована - у 1847 та 1868р. Священику платили 244 руб., псаломщику – 50 руб., проскурниці - 16 руб. Дворів - 139. Прихожан-1100. З них римо-католиків - 62, євреї - 65. На початку 1918р. в селі проголошено радянську владу. У 1922р. населення відмовилося визнавати окупаційний польський режим, відбулася сутичка з поліцією. 1925р. в населеному пункті створено осередок КПЗУ, організатором якого став Прохор Васильович Чайка (вбитий польською поліцією в 1938р.). У 1932р. відбувся ярмарковий страйк в Олиці, в якому брали участь 50 чоловік з Довгошиїв. Причина - підвищення мита, яке збиралося магістратом. Однак страйк не мав рішучого характеру, а тому був придушений. 1936 рік ознаменувався тим, що тоді жителі села в знак солідарності з іспанським народом провели тематичні збори "Ми з тобою, героїчний іспанський народ", на яких вирішили зібрати кошти шляхом виступів художньої самодіяльності і послати їх у фонд боротьби. У тому ж 1936 р. в Довгошиях відбулася першотравнева демонстрація, основним організатором якої був Іван Улянович Теслюк, за що й арештований польською поліцією.Невід'ємною складовою історії села є історія школи. На початку минулого століття у селі Довгошиї було два приміщення, де навчалось всього 50 учнів. Класи розміщались в будинках місцевих жителів і були досить тісними та холодними. Жителі села не раз звертались до повітових органів влади з проханням виділити кошти на будівництво школи, та це не давало бажаного результату протягом багатьох років. Лише у 1935 році повітові органи влади виділили на будівництво школи 24 тисячі злотих, з яких 5 тисяч жителі відробили на шарварку. Ще 12 тисяч злотих здали самі селяни. Кожен здавав по 5 злотих від 1 га землі. Спеціально був створений комітет з 12 чоловік, який займався збиранням коштів, підбором селян на будівництво, виділенням підвід для вивезення лісоматеріалів, вапна, очерету, глини. Найактивнішу участь у збиранні коштів взяв Мельничук Іван Дмитрович, який особисто зібрав 10 тисяч злотих. Та і цих грошей виявилося мало і жителі села поставили платну п'єсу "Наталка Полтавка", яка дала «додатку» ще 1200 злотих. Місце для нової школи вибрали в центрі села, яке було вільним і мало велику площу. 

Від цього місця, за 200 метрів, розпочиналися три вулиці села; для більш віддалених вулиць, таких як Калмівка, Козігори, Підбогушівка була однакова віддаль до школи. Розпочали будувати школу в 1935 році силами місцевих жителів. Проект будівництва школи був складений інженером, присланим з Луцька, який пробув тут до закінчення будови. Здали в експлуатацію перший корпус лише в 1938 році. Друга частина була ще без вікон і дверей і добудувалася в 1939 році. Озеленення двору школи почалося весною 1939 року, а сад заклали 1940 року. Класів в 1938 році було шість, в 1939 році – сім. Учнів в цих класах нараховувалося на 1 вересня 1939 року – 126, вчителів зі спеціальною освітою – 6, з середньою освітою – 5. До 1939 року в школі викладали релігію, польську мову, українську мову, географію, арифметику, геометрію, історію та інші предмети. З 1939 року було введено новий предмет – викладання російської мови і виключено польську. Першим директором нової школи став Самборський М.Н. Всі, хто вчився в 1939-1941 роках, закінчили по сім класів. Більшість з них жили і працювали в рідному селі, частина виїхала за його межі. Війна внесла свої корективи в навчання учнів – їх кількість стала зменшуватись і в 1942 році зменшилась до 50 учнів. У 1943 році школа не працювала, бо її закрили і перетворили на склад. Лише по звільненні території села від німецько-фашистських загарбників в 1944 році школу відкрили знову. Але кількість учнів збільшувалась повільно. Повернення до мирної праці внесло в життя школи певні зміни. В 1947 році була створена піонерська організація, першим вожатим якої був Герасимчук Овдій Йосипович. В 1949 році його змінила Жур Галина Федорівна. Піонерська організація спочатку налічувала лише сім учнів, а першим піонером став Теслюк Дмитро Семенович, який потім працював вчителем української мови та літератури в місті Ровно. Кількість членів піонерської організації зростала і в 1952 році вона дала з своїх рядів перших комсомольців. З 1950 року 

семирічну школу села перетворили в десятирічку. Перший випуск був в 1953 році. Починаючи з 1953 року по 1989 рік школа дала 36 випусків десятикласників. В квітні 1990 року учні школи перейшли на навчання до нового приміщення, розташованого на вулиці Радянській.

    Колгосп у Довгошиях створено за рік до війни. Першим його головою став Оксен Григорович Теслюк. Перший голова сільради - Федір Синюк. Однак мирна праця перервалася воєнними лихоліттями. Згадує очевидець подій Дмитро Степанович Гребінович. 

"Влітку 1941 року через наше село Довгошиї пройшли червоні війська, які відступали з міста Бреста, що знаходиться на кордоні України, в сторону м. Рівне. Через декілька днів в село прийшла німецька розвідка на бронемашинах, яка розшукувала червоні війська. Ще через два дні через село йшла колона німецьких військ, що йшла з Острожця на Рівне, зупинилась в нашому селі надвечір 26 червня в районі парку і навколишній біля нього території. У німецьких військ було багато різної техніки: бронемашини, танки, машини, мотоцикли. В цей самий час в сторону нашого села рухалась танкова дивізія червоних військ, яка дислокувалась в лісі за селом Олика і пересувалася з території Полісся. Червоні війська мали на своєму озброєнні важку артилерію та три танки під назвою "Кіровка". Один з цих танків вийшов з ладу на мості в селі Мительне, проламавши при цьому міст через річку Путилівка. Другий танк дійшов до села Пітушків де також зупинився, проламавши міст через річку. На той час мости, переправи через річку в сільській місцевості будували дерев'яні і вони не могли витримувати такої великої ваги танків. Третій танк прибув у село Довгошиї і зупинився десь приблизно біля сучасного "Кафе". Розвідка червоних військ, що йшла по переду основних сил, доповіла своєму командуванню, що німецькі війська зупинилися на території села Довгошиї. Десь о 2-3 годині ночі розпочався бій. Солдати червоних військ вбивали ще сплячих німців і змогли здобути швидку перемогу. Німецькі солдати відступили, залишивши на полі бою військову техніку, поранених та вбитих солдат. Після відступу фашистів над селом літав німецький розвідувальний літак, який шукав місця розташування червоних військ. Другий бій відбувся на території нашого села 2 липня 1941 року. Зі сторони Богушівки на село рухалася німецька піхота без машин і танків. Німецькі солдати йшли із закачаними рукавами з автоматами в руках. Бій тривав до півдня. Червоні війська програли бій і змушені були відступити. Після полудня німці зайняли село. Вони зібрали разом із жителями села побитих німецьких солдатів і солдатів червоних військ і поховали їх. Солдат червоних вони поховали у великій ямі, без хрестів (місце теперішнього обеліску Слави). Німецькі солдати були поховані у великій могилі на території парку з дерев'яними хрестами, які з роками були зруйновані і часом і самими людьми." Взагалі за окупації фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 70 чоловік. На фронтах війни проти ворога билися 183 жителі села, з яких нагороджено 60 чоловік. Загинуло 98 односельців. 

На їх честь встановлено обеліск Слави. Після війни чимало довгошиївців потерпіли від радянської влади за те, що були прихильники національних ідей. Після війни почалася відбудова зруйнованого села. Одним з найактивніших, хто долучився до цієї справи, був Володимир Данилович Синюк. З підірваним здоров'ям він повернувся з фронту, та не шкодував сил для праці. День і ніч видзвонювала кузня коваля. Цьому ремеслу навчив сина батько Дмитро Юхимович. Теж учасник війни. Врешті вся сім'я Синюків відзначалася трудовою наполегливістю. Ніна і Марія - на фермі, Петро - електриком, Микола - трактористом. Усі в пошані. I таких славних трудових сімей в Довгошиях чимало. У 1949 р. селяни знову об'єднались. Створили два колгоспи - імені Сталіна та імені Кірова. У 1952 р., укрупнившись, колективні господарства об'єдналась в сільгоспартіль, яка одержала назву "Шлях до комунізму". Вона була однією з найбільших в районі. За нею закріплено 2063 га землі, з них 1548 га орної. Були хорошими і результати господарювання. Так, у 1971 р. в колгоспі вирощено по 425 ц з 1 га цукрових буряків , вироблено по 121 ц м'яса та по 787 ц молока на 100 га угідь. Були й високі нагороди за працю. У 1967р. колгосп нагороджений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів СРСР та Укрпрофради. Ордененосцем найвищої на той час нагороди - ордена Леніна - став бригадир Ф.П.Богданець. У 1963р. в селі налічувалось 1710 жителів, які мали в своєму користуванні 3 легкових автомобілі, 11 мотоциклів, 405 велосипедів, 2 телевізори та 63 радіоприймачі. До 2006 року у селі Довгошиях діяло два агроформування: "Хлібороб" (очолював М.В. Телетьон), "Весна"(очолював Ф.Р.Бугай). на даний час вони розформовані. По сільській Раді розпайовано 14559 га землі, 697 жителів села отримали сертифікати на право власності на землю. Зараз на території с.Довгошиї утворено приватне підприємство "Ідна" (очолює Голуб В.К.) та СВГ "Ако" (очолює Сорока С.В.) У 90-х роках 20 ст. довгошиївцям довелося відбудовувати церкву, яка згоріла з причини короткого електричного замикання. Остаточно відбудовано храм у 2000 році. На даний час у селі розташувалися середня школа на 640 місць, в якій навчається 181 учень, працює 22 учителі, будинок культури на 450 місць, бібліотека, відділення зв'язку з автоматичною телефонного станцією, амбулаторія, аптека. 

Престольний празник – на Юрія (6 травня).

(Більше фотографій з історії села можна знайти на сайті vkontakte)